Річка
Річка — природний водний потік значних розмірів із течією у виробленому ним руслі від витоку до гирла, який живиться за рахунок поверхневого й підземного стоку з території його басейну. Річки є складовою частиною кругообігу води (гідрологічного циклу). Вони є предметом вивчення одного з розділів гідрології суходолу — річкової гідрології або потамології (від давньогрец. ποταμός — річка, λόγος — вчення; буквально — наука про річки), яка займається вивченням будови річкових мереж, стоку річок, морфометрії річкових басейнів тощо.
Зміст
Характеристики річок
У кожній річці розрізняють місце її зародження — витік і місце впадіння в море, озеро або злиття з іншою річкою — гирло. Відстань від витоку річки до її гирла називається довжиною річки. Річки, що безпосередньо впадають в океани, моря, озера або губляться в пісках і болотах, називаються головними; ті, що впадають у головні річки, притоками. Традиційна систематизація приток стосовно головної річки: притока першого порядку — річка, що впадає в головну річку; притока другого порядку — річка, що впадає в притоку першого порядку і т. д.
Головна річка зі всіма її притоками утворює річкову систему, яка характеризується густотою річкової мережі. Поверхня суходолу, з якої річкова система збирає свої води, називається водозбором, або басейном річки.
Річки зазвичай течуть у витягнутих знижених формах рельєфу — долинах, найбільш знижена частина яких (постійно зайнята водним потоком) називається руслом.
Частина дна долини, що заливається високими річковими водами під час повеней, називається заплавою. Вище заплави розташовані тераси, які у минулому були заплавами. Це сліди діяльності річкових вод в минулому, коли річкова долина була мілкішою.
Як правило, річки прокладають свій шлях і течуть зонами найменшого напруження і опору — тектонічними розломами (див. Тектоніка).
У руслах річок чергуються глибші місця (плеса) і мілководі ділянки (перекати). Лінія найбільших глибин русла — тальвег, близько біля якого на судноплавних річках проходить фарватер (судновий хід). У місцях виходів твердих гірських порід, що перетинають шлях річки, утворюються пороги (їх особливо багато на гірських річках).
Межею потоку річки на поверхні є берег. Залежно від розташування за течією відносно середньої лінії русла водотоку розрізняють правий і лівий береги річки. Падіння річки — різниця висот між витоком і гирлом річки.
Річка може змінювати своє русло. Русла річок, що пересихають, у пустельних районах змінюються (через переміщення пісків).
У вологому кліматі річки утворюють меандри, з яких можуть утворюватися стариці, що через деякий час перетворюються на озера, а згодом —– на сирі луки або болото.
Русло річки може змінюватися внаслідок впливу антропогенних чинників: внаслідок [[меліорація|меліорації], коли русло річки спрямляють (каналізують) і вона перетворюється на магістральний канал осушувальної системи; після будівництва греблі на річці тощо.
На поверхні Земної кулі річки розподілені нерівномірно. Найбільшої густоти річкова мережа сягає в екваторіальному поясі, де течуть найбільші річки світу — Амазонка, Конго; у тропічних і помірних поясах вона також буває високою, особливо в гірських районах (Альпи, Кавказ, Скелясті гори тощо).
На території України найбільшою густотою річкової мережі відзначаються Українські Карпати. У пустельних районах поширені річки, які епізодично мають стік при сніготаненні або інтенсивних зливах (річки рівнинного Казахстану і Центральної Азії, вади Сахари і Аравійського півострова, крики Австралії та інші). Сезонне пересихання може поширюватися лише на частину течії річки (частіше — верхів’я), на решті лише спостерігається зменшення витрати води (наприклад, річки Великий Куяльник і Малий Куяльник в Одеській області України).
Річкова ерозія
Річки є однією з могутніх екзогенних (зовнішніх) сил Землі. На земній поверхні річки виконують три види роботи: руйнування, перенесення та відкладення гірських порід. Руйнівна робота річок називається річковою ерозією. У ході цієї діяльності річка розмиває, розширює й поглиблює річкову долину. Процес ерозії узалежнений від нахилу поверхні, по якій тече річка: чим більший нахил поверхні, тим швидше йде процес ерозії. Тому гірські річки мають глибокі та вузькі річкові долини, а рівнинні (де похил менший) — неглибокі річкові долини.
По всій течії річки відбувається перенесення твердих частинок, які відкладаються на завороті річок, а в окремих річках — у гирлі, утворюючи дельту річкову. Протилежністю дельті є естуарій — однорукавне, лійкоподібне гирло річки, що розширюється в бік моря.
Тверді речовини становлять значну частину водного потоку. Весь твердий матеріал, що переносить річка, називається твердим стоком. Від об’єму твердого стоку залежить мутність води.
Водний режим
Водний режим річки характеризують витратами води й об’ємом стоку. Витрата — кількість води, що проходить через поперечний переріз річки за одиницю часу; зазвичай витрату вимірюють в кубічних метрах за секунду
(м 3 /с). Об’єм стоку — витрата води за тривалий період часу (місяць, сезон, рік).
Для великих річок об’єм стоку вимірюють в кубічних кілометрах (км 3 /рік).
Режим річки — це зміна значень гідрологічних характеристик упродовж року (рівня, витрат, температури води); значною мірою залежить від типу живлення.
Фази водного режиму
У водному режимі річок упродовж року виділяють періоди: межень, повінь, паводок.
Повінь — високий і тривалий підйом рівня води в річці, який супроводжується затопленням заплави. Спостерігається щороку в один і той же сезон. Під час повені річки мають найбільшу водність, на цей період припадає найбільша частина стоку за рік. У помірних широтах повінь зумовлена весняним таненням снігового покриву, накопиченого взимку. На річках, що мають живлення з гірських льодовиків, повінь настає влітку, під час танення льодовиків.
Межень — найнижчий рівень води в річці. Під час межені витрата води в річці незначна, головне джерело живлення — підземні води. В помірних широтах буває літня й зимова межені.
Паводок — швидке, але короткочасне підняття рівня води в річці. На відміну від повені паводки виникають нерегулярно, зазвичай через інтенсивні дощі.
Наводнення — затоплення місцевості в результаті підйому рівня води в річках в результаті інтенсивних дощів, бурхливого танення снігу, вітрового нагону води в морських гирлах річок, яке завдає матеріальної шкоди і може призводити до загибелі людей. Можливе в будь-яку пору року. Характеризуються значним підйомом рівня води і відсутністю періодичності. Для захисту від наводнень будують дамби.
Гідрохімічний режим
Наявність у воді солей зумовлює мінералізацію річкових вод. Вода всіх великих річок є прісною (мінералізація до 1 г/дм³). Малі річки можуть мати мінералізацію води, яка значно перевищує ці межі (напр., на півдні України — до 3 г/дм³), оскільки хімічний склад їхніх вод відображає місцеві природні умови формування — породи, ґрунти (солонці, солончаки тощо). Винос хімічних речовин річками називається йонним стоком. Він залежить від мінералізаціЇ води.
Для гідрохімічного режиму річок характерним є зменшення мінералізації води під час повені і паводків за рахунок розбавлення менш мінералізованими атмосферними опадами. Мінералізація зростає в меженні періоди, коли збільшується притік більш мінералізованих підземних вод.
Класифікація річок за площею басейну
Класифікація річок за площею їхнього басейну є основною, яка присутня в нормативних документах різних країн.
За Водним кодексом України (1995) прийнята класифікація річок за площею басейну, тис. км²: малі — до 2; середні — 2–50; великі — понад 50. Згідно з цією класифікацією до великих річок на території України належать: Дунай, Тиса, Дніпро, Прип’ять, Десна, Дністер, Сіверський Донець, Південний Буг.
Класифікація річок за площею басейну, прийнята в Європейському Союзі (Водна рамкова директива ЄС, 2000): малі — 10–100 км 2 ; середні — 100–1 000 км 2 ; великі —1,0–10 тис. км 2 ; дуже великі — понад 10 тис. км 2 .
Європейська класифікація річок за площею басейну застосовується в Україні для визначення масивів поверхневих вод при оцінюванні екологічного та хімічного станів масивів поверхневих вод.
Невеликий водотік може називатися струмком, але чітких унормованих меж за параметрами цей термін немає.
Інші класифікації річок
На 2020 у світі вже не використовують класифікацію річок за довжиною (через неточність їх виміру).
Класифікація річок за рельєфом місцевості, якою вони протікають:
- рівнинні річки — характерна наявність звивин русла або меандрів, чергуються ділянки розмиву русла і акумуляції на ньому наносів, в результаті якої утворюються плеса і перекати, а в гирлах — дельти;
- гірські річки — відрізняються великими ухилами, бурхливою течією, течуть у вузьких долинах, переважають процеси розмиву.
Класифікація річок за умовами живлення: майже повністю снігове; змішане з переважанням снігового; змішане з переважанням дощового; змішане з переважанням льодовикового; змішане з переважанням підземного.
Класифікацію річок за конфігурацією мережі приток застосовують для спеціальних досліджень (обернена до традиційної систематизації приток). В цьому випадку розрізняють 12 класів річок, що визначається числом Стралера (див. А. Стралер). Близько 80 % всіх річок відносять до першого або другого класу за цією системою, а р. Амазонка — до останнього, дванадцятого.
Використання
- як джерело води питної;
- як засіб розмежування територій між країнами — з одного боку, як територія співпраці сусідніх країн — з іншого (транскордонні річки);
- як джерело відновлюваної енергії (в давнину — водяні млини, пізніше — ГЕС, ГАЕС);
- як джерело добування їжі (рибальство);
- для транспортних цілей;
- для зрошення сільськогосподарських угідь;
- рекреації.
Береги річок з найдавніших часів використовуються як місця розселення людини і як засіб позбавлення від стічних вод та відходів.
Управління
Управління річками — це здійснення заходів з метою захисту від руйнівної діяльності річок та їх використання для потреб людини. Для цього споруджують гідротехнічні споруди: греблі (для управління потоком, зберігання води або отримання енергії); дамби (для запобігання затопленню заплави під час паводків); канали (для з’єднання річок, перекидання води або навігації). Також здійснюють регулювання русла річки з метою поліпшення навігації або його спрямлення для збільшення витрати води.
Управління річками — безперервна діяльність, адже з часом канали замулюються, шлюзові механізми зношуються, у греблях і дамбах утворюються тріщини, які призводять до руйнації. Все частіше управління річками направлене на збереження довкілля, оскільки це має вирішальне значення для збереження біорізноманіття регіонів і світу в цілому. З’явилося поняття ревіталізації річок — відновлення водотоків або ж певних їхніх ділянок на рівні періоду часу існування річки, що передував індустріальному освоєнню регіону.
Додатково
Річка Хуанхе (Китай), яка має надзвичайну мутність води, за рік виносить 1,3 млрд т наносів. Наноси (мул) річки можуть відігравати важливу роль для сільського господарства. Так, р. Ніл в нижній течії розливається, затоплюючи всю долину. Притоки Нілу, що стікають з Абіссінського нагір’я, приносять значну кількість мулу, який осідає під час розливу. Це регулярне добриво відіграє вагому роль в сільському господарстві Єгипту.
Найповноводніша річка Земної кулі Амазонка має середню витрату у гирлі 219 тис. м³/с, об’єм стоку — 7 тис. км 3 на рік.
Найбільша річка України Дніпро має витрату у гирлі 1,7 тис. м³/с, об’єм стоку — 53 км 3 .
Річка Хуанхе та її притоки огороджені системою дамб, сумарна довжина яких становить бл. 5 тис. км.
У СРСР класифікацію річок за довжиною застосовували під час виконання робіт зі створення першого Водного кадастру СРСР (1931–1941). Відповідно до класифікації, запропонованої 1931 В’ячеславом Михайловичем Родевичем (1878–1942), ріки поділяли за довжиною, км: найменші (до 10; 11–25); малі (26–50; 51–100); середні (101–200; 201–300; 301–500); великі (501–1 000; понад 1 000).
Література
- Haslam S. The Historic River: Rivers and Culture Down the Ages. Cambridge : Cobden of Cambridge Press, 1999. 332 p.
- Вишневський В. І., Косовець О. О. Гідрологічні характеристики річок України. Київ : Ніка-Центр, 2003. 324 с.
- Хільчевський В. К., Ободовський О. Г., Гребінь В. В. та ін. Загальна гідрологія. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2008. 400 с.
- Гребінь В. В. Сучасний водний режим річок України (ландшафтно-гідрологічний аналіз). Київ : Ніка-Центр, 2010. 316 с.
- Добровольский С. Г. Межгодовые и многолетние изменения стока рек мира // Водные ресурсы. 2011. № 38 (6). С. 643–660.
- Middleton N. Rivers: A Very Short Introduction. Oxford : Oxford University Press, 2012. 152 р.
- Гребінь В. В., Хільчевський В. К. Ретроспективний аналіз досліджень річкової мережі України та застосування типології річок Водної рамкової директиви ЄС на сучасному етапі // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. 2016. № 2 (41). С. 32–47.
- Хільчевський В. К. Гідроекологічні проблеми ревіталізації річок на території міських агломерацій — міжнародний та український досвід // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. 2017. № 2 (45). С. 6–13.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Річка // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Річка (дата звернення: 22.10.2021).
Відео
| Чому річки звивисті |
|---|
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.08.2020
Источник
