Аналіз вірша-казки Вадима Скомаровського «Чому в морі вода солона»
Десь там, за тридев’ять земель,
де хвилі піняться між скель
і сохнуть біля моря сіті,
рибалка жив колись на світі.
Росли у нього два сини —
не пустуни, не плаксуни,
обидва і стрункі, і гожі,
а вдачею не дуже схожі.
Молодший — лагідна душа,
віддасть останнього гроша,
розділить радощі і болі,
окраєць хліба, дрібку солі.
А старший син — той, навпаки:
ховав у скриньку мідяки.
В такого, скажемо для сміху,
не випросиш узимку снігу.
І ось неждано в літній час,
коли вечірній промінь згас
і сутінками вкрилось море,
братів спіткало люте горе.
З імли, пітьми, далечини
прийшли баркаси* і човни,
і лиш про батькову фелюгу*
нема ні вісточки, ні слуху.
Мовчить байдужа глибина,
віщує лихо таїна.
Молодший брат змарнів од того,
а старший гримає на нього:
— Ти бач, розкис, похнюпив ніс,
до двору змалечку приріс,
немов торішній мох до скелі, —
і вигнав меншого з оселі.
Минув чи рік, чи два підряд —
і став заможним старший брат,
купив баркас, рибальську сітку
і вже не згадує сирітку.
А менший жив, немов жебрак:
замість оселі мав барак,
виконував тяжку роботу —
у наймах спину гнув до поту.
Усе терпів: і злидні, й бруд,
в сімнадцять літ зів’яв і схуд,
і серце ятрили до болю
думки про братову сваволю.
Міркуючи і сяк і так,
до моря квапився юнак,
спускався стежкою по схилу
і наштовхнувсь на круглу брилу.
Аж гульк — то жорна-камінці,
що мелють гречку на млинці,
а зерна стиглої пшениці —
на булочки і паляниці.
— Прекрасна річ, — зітхнув бідняк, — а скористатись нею як?
Візьму — не матиму спокою. —
І жорна він торкнув рукою.
І раптом жорна, як живі,
змахнули краплі дощові,
і. сіль молоти заходились.
Куди не глянь — біліє сіль,
як сніг серед зимових піль.
Уже гора тієї солі,
і схаменувсь юнак: — Доволі!
«Доволі»—то умовний знак,
хоч і не знав цього бідняк.
А жорна слухались наказу
і зупинялися одразу.
Юнак подався на базар,
бо сіль — це вигідний товар.
Одвіз, попродав, гроші має,
живе собі та поживає.
І все, либонь, пішло б на лад,
якби не заздрив старший брат:
— Ага, так він торгує сіллю?
Зайду до нього у неділю.
Прийшов. Переступив поріг.
Зігнувся, ніби занеміг,
і мовив обережно: — Брате,
де солі зміг ти стільки взяти?
А гой, хоч гостю і не рад,
але озвався (звісно, брат!):
— Та маю знахідку нівроку, —
і показав на жорна збоку.
Спідлоба глянув старший брат
і щось промимрив невпопад:
— Ай-ай, стоять без руху. долі,
а в мене — ані пучки солі.
Позич на день чи два мені
ці диво-жорна кам’яні. —
І менший брат махнув рукою:
— Бери на тиждень, Бог з тобою.
«Неждана вість, жадана вість», —
пролепетав незваний гість,
забув про брата і про втому,
мерщій за жорна — і додому.
Гукнув дружині заодно:
— Неси мішка, стели рядно.
От заживем тепер з тобою! —
І жорна він штовхнув ногою.
Вони спокійно загули
і сіль молоти почали.
Заметами лягала сіль
на підвіконня, на постіль,
запорошила стіни, речі,
сягнула братові по плечі.
А він волає: «Ще!» та «Ще!»,
хоч сіль повзе, пливе, тече.
Вже півкімнати стало солі,
але не каже він: «Доволі!»
У вікнах задзвеніло скло,
а він мовчить, немов на зло.
Хитнулись крокви, стіни, стеля —
і завалилася оселя.
А жорна вискочили з хати
І почали собі кружляти.
До моря потім завернули,
у воду — плиг і потонули.
І, кажуть, на морському дні,
де риби водяться чудні
і де вода густа і чорна,
сіль мелють, мелють, мелють жорна.
Тема: вірш-казка про те, чому в морі вода солона.
Головна думка: ближнього не ображай та у всьому міру май.
Композиція.
Зачин: «Десь там, за тридев’ять земель…».
Основна частина: «І ось неждано в літній час, коли вечірній промінь згас …».
Кінцівка: «І, кажуть, на морському дні, де риби водяться чудні …»
Експозиція: було в батька два сини.
Зав’язка: загибель батька.
Розвиток подій: старший брат виганяє молодшого брата, молодший брат наймитує, знаходить жорна, стає заможним, позичає жорна старшому братові.
Кульмінація: старшому братові все мало солі.
Розв’язка: старший брат втратив майно, жорна котяться в море, щоб вічно молоти сіль на дні моря.
Ознаки казки.
Казковий зачин: «Десь там, за тридев’ять земель…».
Казкова кінцівка: «І кажуть …».
Магічні числа: тридев’ять земель, «з імли, пітьми, далечини», «сіль повзе, пливе, тече», «хитнулись крокви, стіни, стеля», «сіль мелють, мелють, мелють жорна».
Слова-повтори: «рік, чи два підряд», «і сяк, і так», ай-ай, «на день, чи два», «живе собі та поживає», «неждана вість, жадана вість», «сіль мелють, мелють, мелють».
Чарівна річ: жорна.
Добро перемагає зло.
Художні засоби.
Епітети: стрункі, гожі, неждано, літній час, вечірній промінь, байдужа глибина, торішній мох, став заможним, тяжку роботу, стиглої пшениці, краплі дощові, зимових піль, вигідний товар, мовив обережно, неждана вість, жадана вість, незваний гість, спокійно загули, риби чудні, вода густа та чорна.
Постійний епітет: люте горе, лагідна душа.
Уособлення: «вечірній промінь згас», «сутінками вкрилось море», «прийшли баркаси і човни», «мовчить глибина», «віщує лихо таїна», «жорна … змахнули краплі, … , вискочили з хати, …почали кружляти, до моря завернули, у воду — плиг», «лягала сіль… запорошила, повзе, пливе, тече», «задзвеніло скло».
Метафори: «брат розділить радощі і болі, … дрібку солі», «до двору змалечку приріс», «все пішло б на лад».
Фразеологізми: «віддасть останнього гроша», «не випросиш узимку снігу», «розкис», «похнюпив ніс», «спину гнув до поту», «серце ятрили думки», «спідлоба глянув», «промимрив невпопад», «нема ні вісточки», «не матиму спокою», «за тридев’ять земель».
Порівняння: «приріс, немов торішній мох до скелі», «жив, немов жебрак», «жорна, як живі», «біліє сніг, як сніг серед зимових піль», «диво-жорна», «зігнувся, ніби занеміг», «мовчить, немов на зло», «заметами лягала сіль», «жорна-камінці».
Протиставлення (антитеза): «молодший — …, а старший син …», «став заможним старший брат …, а менший жив, немов жебрак».
Риторичні оклики: «Доволі!», «Ще!».
Повтори (тавтологія): «і сяк і так», «живе собі та поживає», «ай-ай», «неждана вість, жадана вість», «Ще!» та «Ще!», «мелють, мелють, мелють жорна».
Кількість строф: тридцять одна.
Рими: земель – скель, сіті – світі, сини – плаксуни, гожі – схожі, душа – гроша, болі — солі, навпаки – мідяки, сміху – снігу, час – згас, море – горе, далечини – човни, фелюгу – слуху, глибина – таїна, того – нього, ніс – приріс, скелі – оселі, підряд – брат, сітку – сирітку, жебрак – барак, роботу – поту, бруд – схуд, болю – сваволю, так – юнак, схилу – брилу, камінці – млинці, пшениці – паляниці, бідняк – як, спокою – рукою, живі – дощові, закрутились – заходились, сіль – піль, солі — доволі, знак – бідняк, наказу – одразу, базар – товар, має – поживає, лад – брат, сіллю – неділю, поріг – занеміг, брате – взяти, рад – брат, нівроку – збоку, брат – невпопад, долі – солі, мені – кам’яні, рукою – тобою, вість – гість, втому – додому, заодно – рядно, тобою – ногою, загули – почали, сіль – постіль, речі – плечі, ще – тече, солі – доволі, скло – зло, стеля – оселя, хати – кружляти, завернули – потонули, дні – чудні, чорна – жорна.
Источник
Чому в морі вода солона? — Вадим Скомаровський
Цікава та повчальна казка Вадима Скомаровського «Чому в морі вода солона» розповідає про двох братів. Обидва стрункі й гожі, але вдачею не схожі.
Втіленням добра автор зображує меншого брата. Він має добре серце, співчутливий та щедрий, й ніколи нікого не залишить в біді. Що не можна сказати про старшого брата, який вигнав рідного брата з батьківського дому.
Заздрість та жадібність супроводжують старшого брата протягом життя. Попри свою заможність, дізнавшись, що менший брат продає сіль, він забрав у нього жорна. Але жадібність провчила старшого брата, зруйнувавши його оселю.
Мораль казки отака: Ближнього не ображай та у всьому міру май!
Читати вірш-казку «Чому в морі вода солона?» повністю онлайн:
Десь там, за тридев’ять земель,
де хвилі піняться між скель
і сохнуть біля моря сіті,
рибалка жив колись на світі.
Росли у нього два сини —
не пустуни, не плаксуни,
обидва і стрункі, і гожі,
а вдачею не дуже схожі.
Молодший — лагідна душа,
віддасть останнього гроша,
розділить радощі і болі,
окраєць хліба, дрібку солі.
А старший син — той, навпаки:
ховав у скриньку мідяки.
В такого, скажемо для сміху,
не випросиш узимку снігу.
І ось неждано в літній час,
коли вечірній промінь згас
і сутінками вкрилось море,
братів спіткало люте горе.
З імли, пітьми, далечини
прийшли баркаси* і човни,
і лиш про батькову фелюгу*
нема ні вісточки, ні слуху.
Мовчить байдужа глибина,
віщує лихо таїна.
Молодший брат змарнів од того,
а старший гримає на нього:
— Ти бач, розкис, похнюпив ніс,
до двору змалечку приріс,
немов торішній мох до скелі, —
і вигнав меншого з оселі.
Минув чи рік, чи два підряд —
і став заможним старший брат,
купив баркас, рибальську сітку
і вже не згадує сирітку.
А менший жив, немов жебрак:
замість оселі мав барак,
виконував тяжку роботу —
у наймах спину гнув до поту.
Усе терпів: і злидні, й бруд,
в сімнадцять літ зів’яв і схуд,
і серце ятрили до болю
думки про братову сваволю.
Міркуючи і сяк і так,
до моря квапився юнак,
спускався стежкою по схилу
і наштовхнувсь на круглу брилу.
Аж гульк — то жорна-камінці,
що мелють гречку на млинці,
а зерна стиглої пшениці —
на булочки і паляниці.
— Прекрасна річ, — зітхнув бідняк,
— а скористатись нею як?
Візьму — не матиму спокою. —
І жорна він торкнув рукою.
І раптом жорна, як живі,
змахнули краплі дощові,
загуркотіли, закрутились
і. сіль молоти заходились.
Куди не глянь — біліє сіль,
як сніг серед зимових піль.
Уже гора тієї солі,
і схаменувсь юнак: — Доволі!
«Доволі» — то умовний знак,
хоч і не знав цього бідняк.
А жорна слухались наказу
і зупинялися одразу.
Юнак подався на базар,
бо сіль — це вигідний товар.
Одвіз, попродав, гроші має,
живе собі та поживає.
І все, либонь, пішло б на лад,
якби не заздрив старший брат:
— Ага, так він торгує сіллю?
Зайду до нього у неділю.
Прийшов. Переступив поріг.
Зігнувся, ніби занеміг,
і мовив обережно: — Брате,
де солі зміг ти стільки взяти?
А гой, хоч гостю і не рад,
але озвався (звісно, брат!):
— Та маю знахідку нівроку, —
і показав на жорна збоку.
Спідлоба глянув старший брат
і щось промимрив невпопад:
— Ай-ай, стоять без руху. долі,
а в мене — ані пучки солі.
Позич на день чи два мені
ці диво-жорна кам’яні. —
І менший брат махнув рукою:
— Бери на тиждень, Бог з тобою.
«Неждана вість, жадана вість», —
пролепетав незваний гість,
забув про брата і про втому,
мерщій за жорна — і додому.
Гукнув дружині заодно:
— Неси мішка, стели рядно.
От заживем тепер з тобою! —
І жорна він штовхнув ногою.
Вони спокійно загули
і сіль молоти почали.
Заметами лягала сіль
на підвіконня, на постіль,
запорошила стіни, речі,
сягнула братові по плечі.
А він волає: «Ще!» та «Ще!»,
хоч сіль повзе, пливе, тече.
Вже пів кімнати стало солі,
але не каже він: «Доволі!»
У вікнах задзвеніло скло,
а він мовчить, немов на зло.
Хитнулись крокви, стіни, стеля —
і завалилася оселя.
А жорна вискочили з хати
І почали собі кружляти.
До моря потім завернули,
у воду — плиг і потонули.
І, кажуть, на морському дні,
де риби водяться чудні
і де вода густа і чорна,
сіль мелють, мелють, мелють жорна.
*Баркас — судно невеликих розмірів певного призначення. Баркасами називають невеликі вантажні і пасажирські судна, а також великі шлюпки.
*Фелюга — невелике одно-палубне та однощоглове судно зі своєрідним косим вітрилом. В основному віддавали перевагу цим суднам за швидкохідність і маневровість.
Питання до дітей за змістом казки «Чому в морі вода солона»:
— Де жив рибалка?
— Скільки синів було у рибалки?
— Яке горе трапилося в родині?
— Що зробив старший брат з молодшим?
— Що знайшов у морі молодший брат?
— Яке слово зупиняло жорна?
— Що робили жорна?
— Чи вигідним товаром була сіль?
— Що трапилось з будинком старшого брата, коли жорна почали молоти?
— Яким був старший брат?
— Що трапилося з жорнами?
— Яка головна думка цієї казки?
Біографічні відомості автора казки «Чому в морі вода солона»:
Народився Вадим Скомаровський 1 червня 1937 року. Його рідне село Балико-Щучинка (Кагарлицький район на Київщині) лежить на покраяному ярами правому березі Дніпра, довкола ліси, а в лісах — озера. А які багатозначні й загадкові там назви місцевостей — Криничний яр, Воронів ліс, Боброве озеро, Чаїний острів. Ця багата природа розвивала творчу уяву майбутнього поета, дещо скрашувала його дитинство, яке припало на роки Вітчизняної війни. На фронті загинув батько Вадима Скомаровського. Мати все життя працювала вчителькою. І Вадим після закінчення семирічки, а потім Ржищівського педучилища працював учителем у Бородянській школі на Київщині. Згодом В. Скомаровський закінчив Ізмаїльський педінститут. І подальша його журналістська, комсомольська, партійна робота та робота головним редактором і директором видавництва «Молодь» була тісно пов’язана зі школою, з дітворою та молоддю.
1956 року Вадим Скомаровський надрукував у журналі «Піонерія» свій перший вірш для дітей і, можливо, сам того не знаючи, зробив свій вибір: став на літературний шлях і назавжди залишився вірним юним читачам. Уже перші книжечки Вадима Скомаровського «У сестрички радість» (1959) та «Зірочка» (1961) засвідчили, що в автора є природний дар розповідати про дітей і для дітей, поетично змальовувати природу.
З роками тематика творів Вадима Скомаровського розширилась. До образів земляків, до чарівних пейзажів рідного краю додалися нові герої — діти й дорослі, нові краєвиди. У 1963 році вийшла у світ книжка Вадима Скомаровського «На Тарасовій горі». Це вірші, присвячені геніальному українському поетові Тарасові Григоровичу Шевченку. Відтоді поет не. раз звертався до образу Великого Кобзаря. У 1973 році він видав збірку «Тарасова криниця», а в 1979 — створив поему «Тарасові птиці». Це одні з найбільш яскравих, натхненних сторінок у творчості Вадима Скомаровського.
У дитинстві майбутній поет зачитувався чудовими книжками Аркадія Гайдара і Миколи Трублаїні, наскрізь пронизаними романтикою подвигів. Шана до відомих письменників залишилася у Вадима Скомаровського на все життя. І поет захотів розповісти сучасним школярам про їхнє незвичайне життя. Так появилися талановиті поеми «Зошит у лінійку», «Багряний листок», «Вітер мандрів».
Серед творів Вадима Скомаровського є і казки: «Де поділися зірки?», «Чому в морі вода солона», «Чому Лютий короткий» та інші. Вони цікаві та повчальні.
Більшість віршів В. Скомаровського — це невимушені оповідки про ту чи іншу (в повному розумінні екстремальну подію), пригоду й обов’язково з несподіваною розв’язкою. Цікаво, наприклад, прочитати, як моряки врятували напівзамерзлих солов’їв, що заблукавши у пітьмі, прибилися на корабель («Солов’ї»). Люди по черзі зігрівали «дві безпорадні грудочки малі» своїм диханням, годували крихтами хліба. І сили повернулися до солов’їв.
Незвичайна подія відбулася в лісі («Погоня»). Там дуб захистив бідолашного зайчика від лисиці: скинув, наче з рукава, снігу на його сліди: спробуй тепер, лисице, заячу стежку віднайти! Справжня біда трапилася з окунцями: «опинились окунці в лузі після повені», а вода почала спадати («Окунці-стрибунці»). Проте біди не сталося — діти виловили окунців і кинули у Дніпро. Читаючи такі вірші, постійно ловиш себе на думці, що треба берегти все живе, любити й плекати красу довкола нас.
Новою, цікавою гранню творчості Вадима Скомаровського стали гумористичні, сатиричні поезії, мініатюри, шаржі. Про це свідчить нова збірка поета «Комп’ютер з характером», що вийшла друком у 2002 році.
Твори В. П. Скомаровського перекладено російською, білоруською, молдавською, казахською, киргизькою, туркменською, башкирською мовами. Відомі вони читачам у Болгарії, Польщі, Чехії, Канаді. Поет також відомий як перекладач з російської, білоруської та туркменської мов.
В. Скомаровський — лауреат чотирьох літературних премій: імені Миколи Трублаїні (1978), імені Олександра Копиленка (1986), імені Лесі Українки (1989), імені Наталі Забіли (2003).
Источник
