Вірш тече вода із за гаю

Вірш тече вода із за гаю

[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 366; 755.]

Тече вода з-під явора

Пишається над водою

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

Тече вода край города.

Вода ставом стала.

Прийшло дівча воду брати,

Вийшли з хати батько й мати

В садок погуляти,

Порадитись, кого б то їм

Своїм зятем звати?

«ТЕЧЕ ВОДА З-ПІД ЯВОРА. »

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 322).

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в автографі: «7 ноября».

Датується за автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 7 листопада 1860 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 6. — С. 48) за «Більшою книжкою», з дрібним виправленням у рядку 15: «Ловлять ряску — розмовляють». За першодруком зроблено список невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченко» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 442 — 443).

До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 660 — 661, де подано за першодруком.

Етимологія та історія української мови:

Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Источник

Аналіз вірша «Тече вода з-під явора…» («Тече вода із-за гаю…») Тараса Шевченка (тема, головна думка, художні засоби, рими, будова вірша)

ТЕЧЕ ВОДА З-ПІД ЯВОРА…

Тече вода з-під явора яром на долину.

Пишається 1 над водою червона калина.

Пишається калинонька, явір молодіє,

а кругом їх верболози 2 й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю та попід горою.

Хлюпочуться качаточка поміж осокою.

А качечка виплаває з качуром за ними,

ловить ряску 3 , розмовляє з дітками своїми.

Тече вода край городу, вода ставом 4 стала.

Прийшло дівча воду брати, брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати в садок погуляти,

порадитись, кого б то їм своїм зятем 5 звати?

1. Пишатися – буйно рости, квітнути, розцвітати, також мати надзвичайно привабливий вигляд.

2. Верболіз – високий кущ або невелике дерево з довгими блискучими гілками і вузьким листям, що росте звичайно у вологих місцях.

3. Тут багаторічна трав’яниста дрібна плаваюча круглолиста рослина, що покриває стоячі води і є їжею для водоплавних птахів.

4. Став – тут розлиття річки.

5. Зять – чоловік дочки.

Тема: поетична розповідь ліричного героя про вимріяне гармонійне життя людини серед чудової природи.

Головна думка: замилування гармонійним життям щасливих людей серед чудової природи.

Дата написання: 1860 рік.

Дата друку: 1861 рік.

Художні засоби

Сталі епітети: червона калина.

Уособлення: пишається калина, явір молодіє, качечка розмовляє з дітками своїми.

Метафора: «вода ставом стала».

Зменшувані суфікси (пестливі слова): калинонька, качаточка, качечка.

Повтори (рефрен): «Тече вода …».

Повтори: «Тече вода край городу, вода ставом стала. Прийшло дівча воду брати…».

Повтори (тавтологія): «… брати, брало… ».

Риторичне запитання: «…кого б то їм своїм зятем звати?»

Кількість строф: три.

Рими: долину – калина, горою – осокою, ними – своїми, стала – заспівало, погуляти – звати.

Вірш умовно можна поділити на три частини-картини.

У першій бачимо гарний пейзаж біля водойми, там тече невелика річка, на березі пишається червона калина, біля неї молодіє явір, довкола водойми верболози і лози зеленіють. У другій вслухаємося, як пливе велике качине сімейство, хлюпочуться качаточка, качка з качуром навчає їх добувати корм. Третя частина переводить уяву до людської садиби, молоде дівча пішло воду брати і заспівало, а турботливих батьків хвилює доччина доля.

Источник

Из Тараса Шевченко. Переводы с украинского

А. О. Козачковскому

Давно, припоминаю, в школе
у нас учителем был дьяк.
Стащу тихонечко пятак –
убогий сам, едва не голый, –
бумаги лист себе куплю,
в укромном месте сотворю
я книжку малую. Крестами,
ещё узорами, цветами
вокруг листочки обведу,
чтоб списывать Сковороду,
то ль «Трие цари со дары».
А сам же в зарослях травы,
от глаз, ушей чужих скрываясь,
я плачу, напевая.
Судьба под старость мне опять
в бурьяне прятаться, стихами
пестрить бумагу и слезами
умывшись, песни распевать…
И тяжко плакать… И не знаю,
за что меня Господь карает?
Что в школе мучился и рос,
глупцу седеть там довелось
и умереть. Да, понимаю:
пятак всему тому виной,
что у дьяка украден мной.
Вот так Господь меня карает…

А. О. Козачковському*

Давно те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя-дяка**,
Гарненько вкраду п’ятака —
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге — та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І везерунками з квітками
Кругом листочки обведу.
Та й списую Сковороду
Або «Три царіє со дари»***.
Та сам собі у бур’яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую та плачу.
І довелося знов мені
На старість з віршами ховатись,
Мережать книжечки, співати
І плакати у бур’яні.
І тяжко плакать. І не знаю,
За що мене Господь карає?
У школі мучилось, росло,
У школі й сивіть довелось,
У школі дурня й поховають.
А все за того п’ятака,
Що вкрав маленьким у дяка,
Отак Господь мене карає.

*
Течёт вода из-за гая
под горой высокой.
Утята стайкой плещутся,
вьются средь осоки.

А уточка выплывает
с селезнем за ними.
Ряску ест, перекликаясь
с детками своими.

*
Тече вода із-за гаю
та попід горою.
Хлюпочуться качаточки
поміж осокою.

А качечка випливає
з качуром за ними.
Ловить ряску, розмовляє
з дітками своїми.

Как умру, похороните
мой прах на могиле*****
там, где степи бескрайние,
в Украине милой.
Крылья нив широкополых,
Днепр в прибрежных кручах
чтоб виднелись, доносилось,
как ревёт ревучий.
Понесёт из Украины
прочь — в синее море —
вражью кровь… и вот тогда я
и поля, и горы –
всё покину в устремленьи
к самому лишь богу,
чтоб молиться. А до часа
я не знаю бога.
И, земле предав, вставайте,
оковы порвите
и вражьей лихою кровью
волю окропите.
И меня в семье великой,
в семье вольной, новой
помянуть не позабудьте
незлым тихим словом.

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу. отоді я
І лани, і гори —
Все покину, і полину
До самого бога
Молитися. а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

* Козачковський Андрій Осипович (1812 — 1889) — лікар, приятель Шевченка. Народився в Переяславі (тепер місто Переяслав-Хмельницький Київської області) в родині ректора семінарії. У 1835 р. закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію і служив у морському відомстві. Восени 1841 або на початку 1842 року познайомився з Шевченком і до кінця його життя підтримував з ним дружні взаємини.

** . в учителя-дяка. — Автобіографічна деталь: Шевченко вчився у кирилівського дяка Павла Рубана (прізвисько — Совгир), а після смерті батьків, за його словами, «приютился. у дьячка (Петра Богорського. — Ред.) в школе в виде школяра-попыхача». У повісті «Княгиня» є згадка про зошит із сковородинськими псальмами, що належав дяку Рубану. Оскільки далі мова йде про списування Сковороди, то, очевидно, саме у дяка Рубана і взяв майбутній поет п’ятака, щоб купити паперу для письма.

*** «Три царіє со дари». — Йдеться про колядку (чи псальму), в якій оспівуються три царі, що, за легендою, приходили вітати народження Христа. Колядок з цим мотивом є кілька. І. Франко вважав, що Шевченко має на увазі колядку «Радость нам ся являє. », друга строфа якої починається рядками:
Триє царі со дари
Христу поклон отдали
(Франко І. Наші коляди. — Львів, 1890. — С. 6).
Аналогічний мотив зустрічається й у псальмах « Вси языцы купно лицы. », «Бог предвечный народился. », в яких відповідно є рядки:
Трие цари текут со дари
Рожденна витати
(Богогласник. — 1850. — С. 7); /593/
Трие цари идут со дары
До Вифлеема мЂста
(Богогласник. — 1885. — С. 8).
[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 58-61; 590-593.]

**** Збірка «Три літа», Київ, «Веселка», 1987. – с. 65.

***** Могила, -ы; ж.
1.
Яма для погребения умершего. Опустить гроб в могилу. Рыть, копать могилу кому-л. (также: готовить гибель, строить козни). Смотреть, глядеть в могилу (быть близким к смерти). // Место погребения; холм (обычно с каким-л. сооружением) на месте погребения. Прийти на могилу. Принести цветы на могилу матери. Братская м. (общее место погребения одновременно погибших где либо). Могила Неизвестного солдата (мемориальное сооружение на месте погребения останков неизвестного воина в память о всех погибших на войне).
Большой энциклопедический словарь.
2. Могила, могилка – холм, курган, насыпь над древним захоронением. М. разбросаны по всей степной Украине. Выражение Т. Шевченко «на могиле» скорее относится не к обряду предания праха земле — он именно указывает место захоронения. Т. Шевченко завещал похоронить себя по казацкому обряду – с насыпкой холма на месте захоронения. (С).
Могила Шевченко. Тарас Григорьевич Шевченко был похоронен 12 марта 1861 года (по новому стилю) на Смоленском православном кладбище в Санкт-Петербурге у здания Церкви Смоленской иконы Божией Матери. Спустя два месяца в соответствии с его завещанием, Шевченко перезахоронили на территории Украины. В 1989 году на месте первого захоронения был установлен валун из гранита.
Могила Тараса Григорьевича Шевченко в Каневе на Чернечьей горе является одним из самых почитаемых мест для украинского народа. Входит в состав Шевченковского национального заповедника наряду с рядом музеев. Над могилой возвышается гранитный памятник (скульптор Матвей Манизер, 1939). Википедия.

Источник

«Тече вода з-під явора…»

Тече вода з-під явора

Пишається над водою

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

Тече вода край города.

Вода ставом стала.

Прийшло дівча воду брати,

Вийшли з хати батько й мати

В садок погуляти,

Порадитись, кого б то їм

Своїм зятем звати?

Примітки

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 322).

Подається за «Більшою книжкою». Дата в автографі: «7 ноября».

Датується за автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 7 листопада 1860 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. – № 6. – С. 48) за «Більшою книжкою», з дрібним виправленням у рядку 15: «Ловлять ряску – розмовляють». За першодруком зроблено список невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченко» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 442–443).

До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 660–661, де подано за першодруком.

Подається за виданням : Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 366 (канонічний текст), с. 755 (примітки).

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

Розмістіть посилання на цю сторінку
у своєму сайті / блозі / etc.

Код для вставки	Буде виглядати
Тарас Шевченко – «Тече вода з-під явора…»

Скопіюйте код з поля «Код для вставки» і вставте його на своїй сторінці. Змініть його відповідно до ваших потреб.

Рекомендуйте цю сторінку своїм друзям
через соціальні мережі

© 2011 – 2021 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі), автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Число завантажень : 5 669

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter .

Источник

«Тече вода з-під явора» Тараса Шевченка — зі збірки «Малий Кобзар»

Тарас Шевченко

ТЕЧЕ ВОДА З-ПІД ЯВОРА

Тече вода з-під явора
Яром на долину,
Пишається над водою
Червона калина;

Пишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю
Та по-під горою;
Хлюпощуться качаточка
По-між осокою.

А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.

Тече вода край города −
Вода, ставом стала;
Прийшло дівча воду брати, −
Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитесь, кого б то їм
Своїм зятем звати?

За матеріалами: Тарас Шевченко. Видання «Малий Кобзар для дітей з малюнками», видавництво «Український учитель», 1911. З фонду рідкісних видань Національної бібліотеки України для дітей http://www.chl.kiev.ua/

Малюнок Антона Тетьори.

Більше віршів та поем Тараса Шевченка:

Любов’ю і турботою про дітей, які є майбутнім народу, наповнена остання книжка Шевченка — його «Буквар». Та навіть у „дорослому” Шевченковому „Кобзарі” є твори, які цікаві дітям — про чарівну українську природу, про лицарів-козаків, про видатне минуле України. Є також і жартівливі вірші. Славний український дух, завдяки Кобзаревому слову, прищепиться і наступним поколінням.

Уже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка.

Источник